8 клас

Урок № 12

ТЕМАТИЧНА КОНТРОЛЬНА РОБОТА (ДИКТАНТ).

КОНТРОЛЬНЕ АУДІЮВАННЯ ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ

Мета:  оцінити рівень орфографічної та пунктуаційної грамот­ності учнів: правильно писати слова на ви­вчені орфографічні правила та слова, визначені для за­пам'ятовування; ставити розділові знаки відповідно до опрацьованих правил пунктуації; виявити орфографічні й пунктуаційні помилки, на ліквідацію яких слід зверну­ти особливу увагу; перевірити якість оформлення роботи (охайність, акуратність, каліграфія, дотримання червоно­го рядка, відсутність виправлень); здійснити перевірку здатності учнів сприймати незнайомий текст художнього стилю, розуміти його, запам'ятовувати фактичний зміст, тему й основну думку тощо.

Тип уроку: урок оцінювання навчальних досягнень учнів.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Ознайомлення з темою, метою і завданнями уроку

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів

   Ознайомлення з критеріями оцінювання контрольного диктан­ту й аудіювання. Проведення інструктажу щодо написання диктанту й перевірки рівня розуміння почутого тексту художнього стилю.

ІV. Написання контрольного диктанту

Перше читання тексту контрольного диктанту

► Школярі під час першого слухання тексту диктанту сприймають його зміст, звертають увагу на наявність вивчених пунктограм, визначають слова, значення яких не зрозуміли у процесі сприй­мання.

Повторне читання тексту диктанту вчителем окремими частинами і його написання учнями

ВЕРЕС І БДЖОЛИ

   Йду спокійно до лісу. Цвітіння чудового вересу вчувається в пре­красному ароматі повітря, у легкому подиху леготу, у веселкових бар­вах неба. Верес! На піщаних ґрунтах, де зовсім не цвіте ніяка квіт­ка... Там владарює верес? Від його фіолетового цвітіння не сховатися ніде: ні в затінку дерева, ні на узліссі, ні в гущавині. Його маленькі привабливі ліхтарики мов просвердлюють тобі душу, входять у єство, у свідомість. Перед очима гейзери цвіту, фонтани холоднувато-гаря- чого багаття, каскади райдужного сяйва.

   Дикі бджоли добросовісно пораються на віддалених ділянках, у глибинах, у пущах і нетрищах, запасаючись нектаром на зимівлю, а свійські літунки господарюють на околицях, беруть взяток похап­цем, поспішають... Незабаром знову задощить, затуманить, загрозує, натрусить листя, приб'є цвіт. І тоді вже верес буде бляклий, сірий, нудний. Ні взятку з нього, ні вигляду! (За А. Камінчуком, 123 сл.).

Заключне читання тексту диктанту вчителем і самоперевірка учнями написаного

V. Відповіді на запитання, що виникли у школярів під час написання контрольного диктанту

VІ. Проведення контрольного аудіювання тексту художнього стилю

Сприймання на слух учнями незнайомого тексту від початку до кінця

    Стара, але дебела ще хата, рублена з доброго дерева, з різьбле­ним ґанком і такими ж наличниками коло вікон, крита ґонтом, сто­їть на схилі сопки і дивиться всіма чотирма вікнами на річечку, що тече внизу, і далі — на синє бескеття Сіхоте-Аліня.

    Праворуч — дебела комора з омшаником, повітка для коней, ко­рівник, стіжок сіна, обгороджений латами, ще якісь будівлі. Ліво­руч — город, теж обгороджений в одну лату, ще й глечик стирчить на ближнім стовпці. В городі картопля і соняшники, а просто над самою річечкою — якась комірчина: то лазня «по-чорному».

    Оце і вся господа. І вона одна тут на великому просторі. До най­ближчого селища, що зветься Капитонівка і складається з кількох таких хат, понад 50 кілометрів. Григорій це вже знав, і це його тіши­ло: небезпека від людей була тут найменша. А ці люди, що в них він жив, охороняли його.

   Удома тепер були він, мати й Наталка. А батько з Грицьком як поїхали, то ось уже два тижні їздять.

   Як сподівалася мати, вони мали прибути ще вчора, а як учора не було,— то, значить, сьогодні. Чекаючи їх, Григорій нікуди не хо­див уже, а сидів з самого ранку на призьбі і виглядав. І хвилював­ся. Так, хвилювався — як то вони поставляться до нього? Може, уже не так, як перше, коли він був хворий? Знічев'я бавився з ведмежам, спостерігав навколишній світ.

   От зараз його увагою заволодів праник, підкидуваний засмаглою дівочою рукою там, над річкою; він то підлітав, то падав — ляпотів по кладці завзято та лунко. І бігли луни нетрями, ударялись об бес­кеття й озивалися — ляпотіли на кілька голосів... І виходило — ніби перепел бив десь у пшеницях на зорі. Чудно.

   То Наталка прала на річці. Запнута «кулинкою», орудувала на сонці над водою, як вправний спортсмен на вранішній руханці. Воркотіла якоїсь пісні, полоскала білизну у воді і прибивала праником до клад­ки. Періщила з усієї сили.

   Дивна вона, ця дівчина Наталка. Григорій чомусь тепер навіть бо­явся її, боявся при зустрічах дивитися їй в обличчя. Вона ніби сер­дилася, коли він на неї «витріщав очі». Не знав тепер, як до неї при- ступитись, як з нею поводитись. І почувався, як хлоп'як. Смішно, але ж так. Сказати б, недоторкана панна? Ні! Дурна? Ні! Горда? Ні­ні! Вона навіть не розуміла, яка вона чарівна, безперечно, не розумі­ла. А от така, як ота рослина дивна, що ти її торкнеш рукою, а вона аж повернеться і напустить тонісіньких колючок у руку. І це дівчина- звіроловка, переможниця страхіть усяких! Уперше йому було на віку таке, щоб на його мову дівчина заломлювала брови. Так, як та дика коза, що боїться, щоб її не впіймали, і не дається навіть підступити. А може, у неї така відраза до нього?

   Тож найліпше зовсім не звертати уваги. Нехай собі пере, їй-бо, ото вона періщить праником так люто, бо думає, що б'є по чиїхось, може, й по його, нескромних очах, на неї «витріщених». Нехай со­бі пере. І нехай підпадьомкає праник. Чи то, може, не праник під­падьомкає, а то в його серце щось тьохкає, на тую дикунку дивля­чись? Засміявшись з цієї химерної думки, Григорій силоміць відвертає увагу від праника, затисненого в гнучкій дівочій руці. Ген за річкою на галявину вийшли табунцем дикі кози. Так, дикі кози. П'ятірко їх. Стали, збилися докупи і, піднісши високо голови, слухають: де во­но і що воно ляпотить? Потім зірвалися з місця і пішли вистрибом, черідкою по високих травах, мелькаючи білими плямами на крижах. Зникли в лісі. Так, ніби їх і не було.

    — Ти б пішов погуляв де, сину, а то спочив би ліг. Не бійсь, нудь­гуєш?

   Це мати. Вона вже вдесяте, либонь, виходить на ґанок глянути туди, за річку, за зелене море галявини, куди простяглася стежка,— чи не їдуть? Вона порається біля печі і так виходить з підкасаними рукавами.

   Заслонившись рукою від сонця, мати аж перехиляється через дон­ку і вже турбується. «Довго щось. Чи не трапилось чого?»

   — Наталко-о!..

   — Чого-о? — озвалася дівчина в тон.

   — А йди-но сюди.

   — Кажіть, я й так чую... Ось доперу...

   — Як ти думаєш, що з нашими? — Дівчина протягла, кепкуючи:

   — Ну-у... А що з нашими? Ідуть десь.

   — Бозна... Таке ж тепер настало. Господи прости!

  — Ідуть, їдуть, мамо! — це Наталка весело, жартівливо, упевнено, ще й трішки кепкуючи з матері. — А не їдуть, то пішки йдуть, а коні за поводи ведуть, от і припізнилися...

   І сміялася безжурно. І почала лупити по тім сміху праником. Ма­ти й собі засміялася.

   — От ти така, бач!.. Сказано — нове насіння. Ще й кепкує з дур­ної матері... Тільки й розради моєї, синку,— мати зійшла з ґанку і сі­ла поруч Григорія на призьбі. Либонь, уже скінчила поратися по гос­поді і тепер має час. Поправивши очіпок, поклала натруджені руки на коліна і втопила очі в море зелені на долині, що її звуть «паддю», туди, де втекла стежечка (За І. Багряним, 756 сл.).

Виконання завдань тестового характеру

VII. Домашнє завдання

Скласти узагальнювальну таблицю за матеріалами вивченого роз­ділу «Словосполучення й речення».