Конспектування

Урок № 56

КОНСПЕКТУВАННЯ ЯК РІЗНОВИД СТИСЛОГО ПЕРЕКАЗУ

ПРОЧИТАНОГО НАУКОВО-НАВЧАЛЬНОГО ТЕКСТУ

Мета:  сформувати в учнів поняття про конспект як один із ви­дів самостійної роботи з літературою; ознайомити з його видами, алгоритмом роботи над складанням конспекту науково-навчального тексту; розвивати вміння критично осмислювати прочитане, виділяти в ньому головне, ділити висловлювання на логіко-смислові частини, складати план, використовувати різні способи конспектування тощо.

Тип уроку: урок розвитку комунікативних умінь.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Ознайомлення з темою, метою й завданнями уроку

III. Розвиток пізнавальної активності у процесі виконання практичних завдань

Робота з текстом

► Прочитати уважно текст. Довести належність висловлювання до науково-навчального підстилю мовлення.

ПРИКРАСИ МОВЛЕННЯ

      Стилістика одержала свою назву від латинського слова stilus. Так у римлян, які писали чорнові тексти на покритих шаром воску де­рев'яних дощечках, називався інструмент для писання. Гострим кін­цем писали, а тупим кінцем можна було виправляти текст, стираю­чи написане. З цією особливістю писання було пов'язане прислів'я: «Часто перевертай стиль!», тобто старанно виправляй написане, на­магайся якнайкраще виразити словами свою думку.

    За середніх віків західноєвропейські філологи вирішили, що сло­во stilus зв'язане з грецьким словом stylos — «колона» і стали писати його як style.

     Можна сказати, що стилістика — це наука в основі своїй лінгвістич­на, мовознавча. Її завдання — дослідження дії мовних знаків на почуття тих, що розмовляють даною мовою, і вивчення різних засобів словес­ного вираження думок. Завданням стилістики є вивчення експресивної та імпресивної функції мови. Нагадаймо, що імпресивна функція — це прагнення відправника своєю промовою викликати певну реакцію одер­жувача. Навпаки, експресивна функція — це ненавмисне повідомлення відправника одержувачеві про себе самого. У стилістиці визначаються стилі, тобто засоби вираження почуттів та переживань, що використо­вуються в людській мові, стилі авторів літературних творів, стилі літе­ратурних жанрів, тобто різних видів літературних творів, стилі різних епох в історії літератури, різні стилі загальнонародної мови.

   До кінця XIX століття мовознавці, які вивчали стилі, займалися переважно встановленням основних понять стилістики й описували тропи і фігури, тобто звороти мовлення, що мали алегоричний чи інакомовний зміст. На початку XX століття стилістику як окрему на­уку опрацював французький дослідник Шарль Баллі. Він визначив стилістику як вивчення вираження людських почуттів мовними за­собами і вплив мовних засобів на людські почуття. Тепер стали роз­різнювати лінгвістичну стилістику (лінгвостилістику і літературознав­чу стилістику). Треба сказати, що це протиставлення двох стилістик має умовний характер: до галузі лінгвостилістики належить вивчення мови різних шарів суспільства, особливостей мовлення представників різних професій, а літературознавча стилістика скерована на вивчен­ня стилів авторів художніх творів — прозаїків і поетів.

     Різні стилі мовлення спостерігаються в усіх розвинених мовах світу, зокрема в усіх тих, що мають свою літературу, свою літератур­ну традицію. Ту саму думку можна виразити в різних стилях, напри­клад, «Сьогодні гарна погода» (нейтральне значення), «Ну і чудова ж сьогодні погода!» (емоційне значення), «Ох! Яка незрівнянно пречудесна сьогодні погода! (гіперболічне значення).

     Можливість виразити ту саму думку різними засобами становить багатство мов. Для представників логіки воно є байдужим, а для мо­вознавців є предметом вивчення.

Установлення особливостей усіх можливих стилістичних різно­видів (варіантів) висловлювань через відмінності граматичної будови мов є нездійсненним завданням.

Давньогрецькі філологи, а слідом за ними і римські, запропо­нували класифікацію стилістичних зворотів для своїх мов, а від них одержали в спадщину цю класифікацію середньовічні й нові євро­пейські філологи. Згідно з цією класифікацією звороти поділяють­ся на: 1) фігури слів; 2) фігури розташування слів; 3) фігури думок (За А. Білецьким).

- Визначити тему й основну думку прочитаного тексту. З'ясувати, що виражає заголовок.

- Виділити мікротеми висловлювання. Скласти план. Стисло пере­казати кожен пункт плану.

Робота із частково заповненою схемою

- Розглянути схему. Назвати основні види конспекту. Сформулюва­ти за аналогією до текстуального й вільного конспекту визначен­ня змішаного.

shemu_40.jpg

- Яка основна функція конспекту?

- Чи часто доводиться вам складати конспекти?

Відновлення алгоритму роботи над складанням конспекту

- Об'єднавшись у міні-групи, розташувати подані мисленнєві опе­рації у відповідній послідовності, відтворивши таким чином ал­горитм роботи над складанням конспекту.

shemu_41.jpg

IV. Самостійне складання конспекту науково-навчального тексту

► Прочитати мовчки текст. Визначити його стильову належність. Дослідити, що виражає заголовок: тему чи основну думку. З'ясу­вати, які терміни вжито в тексті. Сформулювати їх визначення.

ДВОМОВНІСТЬ І КУЛЬТУРА СПІЛКУВАННЯ

   У багатьох суспільствах окремі люди, певні соціальні верстви або й цілі народи у щоденному спілкуванні користуються двома мовами, переходячи з однієї на іншу залежно від комунікативної ситуації. Та­ке явище називають двомовністю, або білінгвізмом (лат. bі, bis — «дві­чі», lingua — «мова»).

   Співвикористовувані мови ніколи не бувають симетричними, а дво­мовні комуніканти (білінгви) ніколи не володіють обома мовами од­наково. На цій основі розрізняють першу мову — основну в мисленні й спілкуванні та другу — використовувану рідше або тільки в спеціаль­них сферах, наприклад, у науковій діяльності, офіційному спілкуван­ні, контактах з людьми, для яких ця мова рідна тощо. Тому в Україні є українсько-російська й російсько-українська двомовність. Представники національних меншин України: євреї, угорці, молдавани, крим­ські татари тощо, крім рідної, часто вживають українську й російську мови. Таке явище називається багатомовністю.

     Двомовність, а точніше, недостатнє володіння однією або й двома (трьома) співвикористовуваними мовами є основною причиною пору­шення культури, а часом і етикетності мовлення. Досконале оволодін­ня другою (третьою) мовою неможливе без акультурації — глибокого засвоєння культури (цивілізації), яка створюється й обслуговується цією мовою.

     Перехід у процесі спілкування з однієї мови на іншу має назву пе­ремикання коду. Це складний процес: мовцеві потрібно «ввімкнути» психічні механізми, які регулюють вимовляння звуків, наголошування слів, інтонування фраз, не кажучи вже про слово і формовживання, поєднання слів, побудову висловлень. Тому дуже часто перемикання коду буває неповним, наприклад, лексика і граматика у мовця українська, а фонетика російська. У такому разі кажуть, що людина гово­рить з російським акцентом. Трапляється, що і лексика, і граматика в українському мовленні частково російська. Таке мовлення є суміще­ним, змішаним — українсько-російським або російсько-українським. В Україні воно іменується суржиком (у прямому значенні суржик — це назва суміші жита і пшениці, ячменю і вівса тощо).

    Ставлення культурних, освічених людей до суржика негативне. Треба намагатися говорити чистою мовою, не допускати інтерференції, тобто проникнення елементів однієї мови у мовлення іншої. А цьо­го неможливо досягти без свідомого розрізнення елементів двох мов, а особливо без стійких умінь і навичок використання їх у мовленні. Люди сприймають кожного з нас насамперед через наше мовлення, нашу спілкувальну поведінку. Тому треба, як закликав Максим Риль­ський, «заглядати у словник», користуватися довідниками і посібни­ками, аналізувати своє і чуже мовлення (Я. Радевич-Винницький).

► Скласти план прочитаного тексту. Скориставшись відновленим алгоритмом, оформити конспект, зазначивши паспортні дані тек­сту (його автора, назву, а також назву журналу, газети чи книги, в якій він надрукований).

V. Підсумок уроку

VІ. Домашнє завдання

- Підготувати усний стислий переказ науково-навчального тексту, опрацьованого на уроці.