А обидва стрільці жваві.
От перечка і пішла...
Далі Трохим розходився,
Підійнявся з-за стола:

«То ти кажеш, що ти луччий?
Що ти гаспидний стрілець?
Збий же мені з чуба шапку:
Тоді будеш молодець!»

«Кажеш, може, що не зіб'ю?» —
«А ти кажеш, що зіб'єш?!» —
«А їй-богу, що ізіб'ю!» —
«А їй-богу, не зіб'єш!..»

«Та от тобі і рушниця!» —
«Ану-ну! давай! давай!» —
«На! Ставай лиш край порога!»
«Та я стану: ти ставай!..»

Цілить їден від порога,
Другий стоїть за столом
Та щосили натягає
Сиву шапку на чоло.

Бах рушниця!.. Стало димно…
Йде до столу Гарасим...
А за столом в сивій шапці,
Як баран, лежить Трохим!

(Йому куля пролетіла
Через шапку і чоло…)
Підіймає той Трохима,
Підпирає за столом.

Сам відходить до порога.
Знов рушницю в руки взяв,
Прицілився разів кілька
Й головою похитав:

«Вибачай мені, Трохиме, —
Гарасим проговорив, —
На два цалі лиш понизив —
Та й і шапки не ізбив».