Письменник, вчений, публіцист, громадський діяч.

Основні твори: чотиритомний «Словарь української мови» «Серед темної ночі», «Під тихими вербами», п’єси «Лісні зорі», «Нахмарило», «Степовий гість», «Серед бурі», «На громадській роботі».

Народився Б. Д. Грінченко 9 грудня 1863 р. на хуторі Вільховий Яр поблизу села Руські Тишки, тепер Харківського району Харківської області, в родині збіднілих дрібнопомісних дворян.

Нестримний потяг до знань, любов до слова, бажання оволодіти законами прекрасного виявилися у хлопця ще з раннього дитинства. Він багато і натхненно читає. Інтереси його різнобічні й ґрунтовні. Тонка і вразлива дитяча уява насичувалася світом образів, заохочувала до творчості. І незабаром, під враженням прочитано- го, підліток починає писати і сам. Він створює «самвидавівський» рукописний журнал, який заповнює власними оповіданнями та віршами.

З 1874 по 1879 рр. Борис Грінченко навчається у Харківському реальному училищі, де зближується з народницькими гуртками. За поширення заборонених царським урядом видань його заарештовують і кілька місяців тримають в ув’язненні. Після звільнення Борису Дмитровичу довелося залишити навчання і самому почати заробляти на прожиття. Суворі обставини дійсності змушують юнака дбати і про шматок хліба, і не зрікатися книжки. Так сталося, що, працюючи в казенній палаті, Грінченко мешкав у сім’ї шевця. Допитливий і працьовитий, він швидко навчився шити чоботи і мав від цього невеликий заробіток. Економлячи, обмежуючи себе у всьому, Борис таким чином заощаджував гроші на книги.

Здобута самоосвіта дозволила Б. Грінченку скласти іспити на звання народного вчителя при Харківському університеті. З 1881 р. починається його освітньо-педагогічна діяльність, яка тривала до 1893 р. Вчителював він у селах Харківщини, Сумщини та Катеринославщини. Зовнішній бік його біографії того часу маловиразний, але внутрішньо це були неймовірно багаті й насичені роки. Учителювання Б. Грінченко поєднував з фольклорно-етнографічною, культурологічною, науковою та лінгвістичною справами. Багато пише.

Його різножанрові твори, підписані або власним прізвищем, або псевдонімами (П. Вартовий, Василь Чайченко, Б. Вільхівський, Іван Перекотиполе), регулярно друкуються в журналах та альманахах. Виходять у світ його поетичні збірки «Пісні Василя Чайченка» (1884 р.), «Під сільською стріхою» (1886 р.), «Під хмарним небом» (1893 р.), «Пісні та думи» (1895 р.), «Хвилини» (1903 р.). З 1894 р. Борис Дмитрович працює в Чернігівському губернському земстві. Важка й марудна робота забирала в письменника майже весь вільний час. Творчі миті потрібно було викраювати за рахунок сну й відпочинку. «На поезію завжди я мав тільки хороші хвилини, вільні від праці — часом любої, дорогої, здебільшого — нудної, наймитської. Моя пісня — то мій робітницький одпочинок і моя робітницька молитва-надія», — зізнавався митець.

За час роботи у земстві Б. Грінченко пише дилогію «Серед темної ночі» (1901 р.), і «Під тихими вербами» (1902 р.), публікує п’єси «Лісні зорі» (1897 р.), «Нахмарило» (1897 р.), «Степовий гість» (1898 р.), «Серед бурі» (1899 р.), «На громадській роботі» (1901 р.). Він був людиною надзвичайно працьовитою. Палка любов до рідної землі, до свого народу змушувала його «силуватися знаходити іскру світу там, де, здавалось, була сама темрява». Саме такими променями справжнього народного єства стало видання його наукових розвідок «Етнографічні матеріали, зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях» у трьох томах (1895–1899 рр.), «З вуст народу» (1900 р.), «Література українського фольклору (1777–1900)» (1901 р.).

У 1902 р. письменник перебирається до Києва. Тут разом з дружиною Марією Загірною він трудиться над укладанням вершинної своєї праці — чотиритомного «Словаря української мови» (1907–1909 рр.). Цю визначну роботу було відзначено академічною премією. Підірване задавненим туберкульозом здоров’я письменника (наслідки харківського ув’язнення) не витримало такого напруженого, безперервного ритму. Останньою краплею його життєвого випробування стала смерть дочки Насті та її малолітнього сина. Різке загострення хвороби змусило його вирушити на лікування до Італії, але запізно — 6 травня 1910 р. життя невтомного трударя обірвалося в м. Оскендалетті. Поховано Б. Грінченка в Києві, на Байковому кладовищі.

Життя і діяльність Б. Грінченка для багатьох поколінь служить дієвим прикладом подвижництва на теренах розвою української культури і національної ідеї. Мабуть, найвлучніше сказав про нього інший український письменник Микола Чернявський: «Більше працював, ніж жив». І хоч за зрозумілим змістом цього визначення криється суттєва неточність — бо саме праця й була найвищим сенсом і покликанням його життя, — важливо, справді, усвідомити широту і неминуще значення творчого подвигу митця. Постать невтомного трудівника, що віддав усі сили і час вітчизняній культурі, по праву може стояти поруч з такими титанами нації, як Тарас Шевченко, Іван Франко, Пантелеймон Куліш, Леся Українка.