Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого 1814 р. в с. Моринці Звенигородського повіту на Київщині у сім’ї селян-кріпаків.

Рано втратив батьків, наймитував. Був зарахований до складу панських служників і 1829 р. відправлений до Вільна. З початку 30-х рр. жив у Петербурзі. Навесні 1838 р. за сприяння К. Брюллова, В. Жуковського та ін. Шевченко був звільнений з кріпацтва. Упродовж 1838—1845 рр. навчався в академії художеств у Петербурзі. Пізніше переїхав в Україну, працював співробітником Археографічної комісії в Києві. Навесні 1847 р. Шевченко був заарештований за причетність до Кирило-Мефодіївського товариства й відправлений рядовим до війська. Пробув на засланні більше десяти років. Звільнившись, жив у Петербурзі. Лише раз після заслання у 1859 р. відвідав Україну. Помер Шевченко 26 лютого 1861 р. у Петербурзі. У травні того ж року відбулося перепоховання поета на Чернечій горі поблизу Канева.

Перші літературні спроби Шевченка припали на 1837 р. 1840 р. побачила світ його дебютна збірка під назвою «Кобзар». Назва збірки (кобзар — народний співець, частіше сліпий виконавець пісень та дум під акомпанемент кобзи або бандури) є знаком романтичного самовизначення поета. Тематично ранні ліричні твори Шевченка пов’язані з переживанням самотності («Тече вода в синє море…», «Тяжко-важко в світі жити…»), туги за батьківщиною («Думи мої, думи мої»). У ранніх баладах «Причинна», «Тополя», «Утоплена» автор поєднує мотиви розлуки, нещасливого кохання, родинного злочину з міфологічним мотивом метаморфози: доведена до відчаю людина знаходить спосіб альтернативного існування, зливаючись з природою, перетворюючись на русалку або рослину. Історична тема у творчості раннього Шевченка обмежена XVII - XVIII ст. – драматичним етапом української минувшини, що пов’язаний з боротьбою проти зовнішньої експансії, національними та соціальними рухами. У поемах «Тарасова ніч», «Іван Підкова», «Гамалія» Шевченко звертається до різних епізодів козацької історії. У поемі «Гайдамаки» автор осмислює причини й наслідки Коліївщини — повстання українського народу проти національного та релігійного гноблення. Окреме місце у творчості Шевченка посідає тема жіночої недолі, до якої він уперше звернувся в поемі «Катерина». У ранній творчості Шевченка майстерно поєднується літературна та фольклорна образність. Поет звертається до української міфології, широко використовує у своїх творах народну символіку.

Характер Шевченкової поезії відчутно змінюється, коли він 1843 р. відвідує Україну, а в 1845 р. переселяється туди на постійне проживання. Безпосередні враження від української дійсності та спілкування з читачами вносять помітні корективи в його поетичний світогляд. У творчості Шевченка посилюються антиколоніальні та антимонархічні мотиви. Автор у поезіях 1843–1845 рр. (цей етап частіше визначають як період «трьох літ») еволюціонує від стилізованого народного поета-кобзаря до образу поета-пророка. У Шевченкових творах постає образ України, що являє собою не провінцію Російської імперії, а окрему спільноту з власною героїчною історією та національною самосвідомістю.

Поет визначає характер стосунків України з імперією, висміюючи й пародіюючи російські державні інституції в поемі «Сон». Світ імперії трактується поетом як репресивний, негуманний та в принципі ворожий людській природі. У поемі «Великий льох» Шевченко надає містеріального значення історичним трагедіям українського народу. Він змальовує російську монархію як втілення зла, а найменші прояви співробітництва з нею — як непростиме потурання цьому злу. У поемі «Кавказ» автор, характеризуючи Росію як зловісну тюрму народів, наголошує на неприпустимості будь-яких проявів колоніалізму. Програмово звучить Шевченкове послання до українців «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм вУкрайні і не в Украйні моє дружнєє посланіє». Закликаючи до національної єдності, автор наводить низку аргументів та саркастичних зауважень, звернених до збіднілих духом співвітчизників.

У 1847 р. Шевченко був заарештований і після нетривалого ув’язнення відправлений на заслання. Згідно з вироком, йому заборонялося писати й малювати. Перебуваючи у в’язниці, поет створив ряд переважно ліричних творів, на основі яких пізніше уклав цикл «В казематі». Більшість творів циклу тематично пов’язана з Україною. У них знайшов втілення емоційний стан ув’язненого поета.

Перші роки заслання Шевченко провів в Орській фортеці у віддаленому регіоні Російської імперії. Незважаючи на заборону, продовжував писати вірші. Кількість створеного ним за три роки заслання набагато більша, ніж за всі інші періоди життя. У Шевченковій творчості цього періоду переважають ліричні поезії. У них автор прагне по-новому осмислити своє покликання, болісно відгукується на втрату зв’язків зі звичним середовищем, висловлює тугу за рідним краєм, звертається до дитячих спогадів, із сумом переживає самотність. Попри непоодинокі вияви сумнівів у доцільності обраного поетичного шляху та певне розчарування в дієвості поетичного слова, у цілому поетичні твори Шевченка представляють сильну особистість, яка критично переосмислює своє попереднє життя, але не впадає у відчай під тиском репресій. На засланні увагу поета привертають такі персонажі українського життя та історії, героїзм яких виявляється у стоїчному сприйнятті ударів долі. У поемі «Іржавець» Шевченко співчутливо відгукується про заручника обставин гетьмана Івана Мазепу та запорожців, що стали жертвами погромів, влаштованих російським військом. У поемі «Чернець» зразком патріота постає козацький полковник Семен Палій. Автор поетизує образ гетьмана Дорошенка впоемі «Заступила чорна хмара». Подібні персонажі змальовані письменником у поемах «Варнак», «Якби тобі довелося», «Меж скалами, неначе злодій», «Москалева криниця». Автор приходить до нового типу героя — народного праведника, героїзм якого полягає у прощенні ворогів та діяльній проповіді добра. Справжньою катастрофою став для Шевченка арешт 1850 р., який зумовив наступне майже семилітнє поетичне мовчання. Його відправили на нове місце заслання — до Новопетровського укріплення, що на узбережжі Каспійського моря. Лише 1857 р., перед самим звільненням, Шевченко відновив свою поетичну діяльність.

Твори Шевченка, написані після заслання, загалом розвивають традиційні для поета теми. У цей період антимонархічний та антиколоніальний мотиви він нерідко розкриває через наслідування біблійних пророків («Ісаія. Глава 35», «Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19», «Осія. Глава XIV»). Шевченків вірш відчутно втрачає зв’язок з фольклорною поетикою й наближається до чітких рядків біблійних пророцтв і псалмів. Автор то вибухає ненавистю до кривавих царів-тиранів, то поетизує страдників і праведників, пророкуючи оновлення народного життя. Окреме місце серед творів Шевченка, написаних після заслання, посідає його інтимна лірика. Вона відбиває почуття поета, пов’язані з намірами влаштувати родинне життя, розкриває його болюче переживання самотності.

Значення Шевченка в українській історії важко переоцінити. Його творча спадщина відіграла ключову роль у становленні нової української літератури. Вона й досі лишається важливим духовним компонентом українського національного життя.