Народилася 22 грудня 1833 року

Ввійшла в літературу під псевдонімом Марко Вовчок. Перші роки дитинства Марія провела в умовах поміщицького маєтку. Її батько, капітан у відставці Віленський, був, як і мати, завжди лагідним, привітним, веселим.. Раннє дитинство майбутньої письменниці проходило в селі Єкатерининське на Орловщині. Коли Марії минав усього сьомий рочок, а двоє менших братиків були ще зовсім маленькі — помер батько. Два роки дівчина жила і вчилася у приватному пансіоні в місті Єльці, а потім її віддали в другий клас одного з пансіонів у Харкові, де термін навчання тривав чотири роки. Закінчила пансіон 1848 року, після чого поселилася в Орлі у тітки Мордовіної. У будинку Мордовіної проводилися літературні вечори, де були представники прогресивної інтелігенції. Серед учасників цього гуртка був і засланий в Орел за діяльність у Кирило-Мефодіївському товаристві студент Київського університету Панас Маркович. Одружившись із ним 1851 року, Марія Олександрівна виїхала на Україну. Спочатку подружжя оселилося в Чернігові, де Панас Маркович співробітничав у редакції місцевої газети та збирав різні матеріали з народного життя. Марія Олександрівна допомагала своєму чоловікові. Вона записувала й вивчала українські народні пісні, казки, легенди. У збірці «Народные южнорусские песни», виданій А. Метлицьким у 1854 році, вміщені деякі пісні, записані Марком Вовчком. Вивчати життя трудового народу, збирати його усні твори продовжувала Марко Вовчок і пізніше, переїхавши з чоловіком до Києва, а потім до Немирова. У повсякденних розмовах з народом, у його піснях і казках вона знайшла багатющий матеріал для своєї літературної творчості, унаслідок чого в 1857 році вийшла збірка її творів «Народні оповідання» під псевдонімом Марко Вовчок. Наприкінці березня 1859 р. Марія Олександрівна з сином Богданом (так вона назвала його на честь Хмельницького) виїхала за кордон. За кордоном письменниця жила до 1867 року. Побувала вона в Німеччині, Англії, Італії, Франції. Живучи за кордоном, письменниця співробітничала в журналі «Современник» та в ін. виданнях. У цей час були написані української мовою «Ледащиця», «Лимерівна», «Три долі», російською «Глухой городок», «Червонный король», «Тюлевая баба» тощо; багато перекладено зарубіжних авторів — Жуля Верна, В. Гюго, Г. К. Андерсена, Дж. Грінвуда й ін. Деякі твори Марка Вовчка, перекладені нею на французьку, були надруковані в Парижі. Особливим успіхом користувалася повість «Маруся». У лютому 1867 року письменниця повертається в Петербург. За десять наступних років Марко Вовчок переклала кілька десятків творів зарубіжних письменників і вважалася одним із кращих російських перекладачів ХІХ ст. Живучи в Україні (на Київщині в Богуславі та селі Хохітві), вона збирає фольклорні матеріали. У ній прокинулася колишня Марко Вовчок — вона знову береться за перо.

Серцева хвороба дедалі загострювалася, з’явилася задишка. 10 серпня 1907 року письменниця померла в Нальчику; похована в саду на власній садибі, яка пізніше стала легендарним музеєм-заповідником.