НЕОЛОГІЗМ (від грец. νέος — молодий, новий і λογισμός — судження, вислів) — слово, а також його окреме значення, вислів, які з’явилися в мові на даному етапі її розвитку і новизна яких усвідомлюється мовцями (загальнрмовні Н.) або були вжиті тільки в якомусь акті мовлення, тексті чи мові певного автора (стилістичні, або індивідуально-авторські, Н., пор. Оказіоналізм). Н. — категорія історично змінна, один з розрядів пасивного словника, тобто це одиниці, які ще не встигли ввійти (або вже не ввійдуть, оскільки, виникнувши, вони майже відразу ж і зникли) до активного слововжитку. У рад. мовознавчій л-рі традиційно аж до 70-х pp. як Н. подавалися слова: орденоносець, колгосп, жовтеня, хата-читальня, стахановець і под., хоч як Н. їх можна розглядати лише відносно — у плані істор. лексикології. Багато з них уже стали історизмами. Н.-слова поділяються на власне лексичні і семантичні («комп’ютерний вірус», «пакет пропозицій, програм»).

Н. служать, з одного боку, для номінації нових чи ще не названих понять, реалій, а з другого — для заміни попередніх найменувань новими, зумовленої різними чинниками — тенденцією до мовної економії, уніфікації номінат. моделей, виразнішого, точнішого найменування, експресив.-стиліст, оновлення, з причин соціально-політ., пурист., евфеміст. характеру та ін., напр.: касетник зам. касетний магнітофон, маг зам. магнітофон, комплексувати, відфутболити кого-небудь, оператор машинного доїння зам. назви малопрестижної професії доярка, доглядач будинку зам. двірник. Потреба у власне номінативних Н. постає особливо гостро в час формування літ. мови народу або її окр. стилів, коли, зокрема, зростає роль свідомого, цілеспрямованого їх творення окр. особами (напр., явище «кованих слів» в ост. чверті 19 ст., спроби творення термінології на нац. основі І. Верхратським, інтенсивний розвиток Н. у період 1917 — поч. 1930-х pp.). Номінат.-експресивні Н. особливо швидко виникають (так само й зникають) у розм. мові, передусім у жаргонах. Н. з’являються в мові, по-перше, як власне новотворення — шляхом словотворення на основі наявних у даній мові морфем (це осн. шлях: роздержавлення, доленосний), переосмислення слова та лексикалізації словосполучення, подруге, як відносні новотворення — внаслідок запозичення мовних одиниць з ін. мов (шоу, спонсор, аеробіка, ламбада, в т. ч. словотв. та семант. калькування: євробачення, команда президента, зоряні війни, п’ятдесят на п’ятдесят) та переходу їх до загальнонар. мови з вужчих стильових сфер або тер. різновидів (мутант, радіаційне забруднення; назви видів риб у міру їх пром. освоєння: нототенія, простипома та ін.), а також актуалізації застар. слів (напр., соборність, акт злуки — про возз’єднання сх. і зх. земель України 1919; щоправда, ці слова вживалися в мові укр. діаспори).

Кількість Н. тільки в періодиці (вона переважно і є матеріалом для їх фіксації) у розвинених мовах досягає протягом року десятків тисяч (не всі, звичайно, лишаються в мові). Переважна більшість Н. (до 90 %) — це терміни. Н. ряду мов (англ., рос., франц., яп.) фіксуються і досліджуються в центрах неології. Існують словники нових слів і значень. Н. укр. мови ост. десятиліть, зокрема сусп.-політ, лексика, вивчалися здебільшого в плані заг. словотвірних, лекс.-семант. та стиліст, тенденцій розвитку (А. Москаленко, І. Шашкін, К. Ленець та ін.).

Індивідуально-авторські Н. порівняно широко простежуються в мові поезії (напр., у М. Рильського — «розхмарене чоло», «білоодежна Дездемона», «празима»; у П. Тичини — «незриданні сльози», «весніти», «яблуневоцвітно»), у прозових гумор.-сатир, творах (в Остапа Вишні — «селозатори міста» за зразком «урбанізатори села», «місто замайданилось»), у мові таких літ. напрямів, як футуризм (М. Семенко та ін.). Н. протиставляються застарілим словам.

Літ.: СУЛМ. Лексика і фразеологія. К., 1973; СУЛМ. Стилістика. К., 1973; Новые слова и словари новых слов. Ленинград, 1983.

О. О. Тараненко.