Контрольні диктанти
Повторення й узагальнення
Казка
Усна народна творчість - цінний набуток кожного народу. У ній знайшли втілення найзаповітніші мрії, помисли, сподівання багатьох поколінь. У невичерпній її криниці видзвонює духовна наснага трудівника, моральна сила, віра в найсвітліші ідеали, у краще майбутнє.
Серед багатьох фольклорних видів і жанрів одне з найпомітніших місць займає казковий епос, який виник і розвинувся на основі тисячолітньої трудової й суспільної діяльності людей, що сягає своїм корінням у найдавніші часи людської історії.
Як один із провідних жанрів народної оповідної творчості, казка відіграла важливу роль у розвитку писемності. Виховні можливості її важко переоцінити...
Казка й нині виховує людей у дусі кращих ідеалів трудового народу, навчає розумного, доброго, вічного.
(104 слова) (За І. Березовським)
Рідна мова
Найбільше й найдорожче добро в кожного народу - це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, у яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування.
Навчаючись з малих літ балакати, ми разом з тими словами, що доводиться їх запам'ятати, набуваємо й розуміння того, що ті слова визначають, чи назву якої речі, чи думку про що-небудь. Тобто ми разом зі словами набираємося й розуму, набуваємо чужих думок, навчаємося самі думати й ті думки викладати словами.
Наші діти у свою чергу додають до здобутого від нас скарбу мови своїх вимовів того, що їм за свого життя довелося навчитися, передумати, пережити. Таким побитом і складається людська мова, що з кожним новим коліном все більше та більше шириться-зростає.
(110 слів) (Панас Мирний)
Лексикологія
Весна
Удень по коліях дзюрчала тала вода, а вночі замерзала, укривалася то сизою, то білою плівкою. Удариш по ній закаблуком, лід хрусне й розсиплеться скляними уламками. Хоч серед двору стирчала ще гора снігу, але він уже почорнів, і тільки санчата, покинуті на ній, нагадували, що ще недавно ми спускалися на них аж до самої хати. А то ще спускалися на грохалі, схожому на повний місяць.
Понад тином з'явилися чорні проталини, а на коляки проти сонця почали вилазити божі волики, схожі на червоні ягідки барбарису. Значить, уже весна. Наступала вона дуже швидко: тільки вчора лежала ще ослизла крижинка, а сьогодні вже на тому місці зеленіла травичка. (105 слів)
(За Петром Панчем)
Козаки
Безмежний степ у високих травах. Ревіння дніпровських порогів. І тупіт копит, що відлунює аж у високих небесах. І плач дітей, жінок, і ревіння худоби. Вершники в острішкуватих шапках, на низеньких прудких конях женуть натовп людей і череди корів. І раптом ніби з самого неба падає на степ могутній, мов грім, свист, аж трави обізвалися шелестом і сполохано побігли в усі боки.
Розгублено озирнулися татари... Хто посмів їх переслідувати? Пізніше татари спізнають, що то оселедці - неодмінна ознака особливого стану людей, званих українськими козаками.
Отже, і не литвини, і не поляки. Козаки. Гостро зблиснули їхні шаблі, почалася січа. Кидають здобич і в безладді втікають ординці. Татарські бранці ніяк не можуть повірити, що їх врятовано.
(114 слів) (За М. Слабошпицьким)
Словотвір.Орфографія
Дід Данило
Це було давно. Це було тоді, як нашу землю шарпали турки, татари, а гетьмани українські ходили з козацтвом одбиватися од ворогів.
Тоді на Волині було невеличке село. На краю села стояла невеличка хатка. Біля неї пишався рясний садок. У садку гули бджоли. Там була пасіка.
У хатці жив старий дід Данило. Колись він козакував, був у неволі турецькій, але визволився відтіля. Тепер жив дома, пасічникував. Жінка його давно вмерла. Він прийняв до себе двоє сиріт: дівчинку Олесю та хлопця-стрибунця Михайлика. Олеся вже була величенька дівчинка років шістнадцяти.
Дід був щасливий з дітьми, а діти були щасливі з ним. Діти так любили, як дід розказував їм про турецьку та татарську неволю.
(111 слів) (За Б. Грінченком)
Кринички
Село Ракова Січ з давніх-давен називається Криничками. Колись, після кривавої січі з татарами, козаки курінного отамана Самійла Рака викопали в яру криницю, напоїли поранених, рани промили й на догляд по хуторах залишили, самі ж подалися татар доганяти. Видужали козаки та й поприставали в прийми до хутірських дівчат. А Демид Загорулько вирив у яру неподалік од криниці чепурну землянку й оселився в ній з наймичкою Марусиною. Незабаром звели вони простореньку хату, загатили ставок, обсадили його вербами, розвели гусей, качок, овець, свиней - стали господарювати. Згодом почали осідати в їх долині й інші поселенці. Спорудили на Лисій Горі сторожові вежі. Поставили на них бочки зі смолою, нав'ялили віття з листям. Щоб із наближенням ворога запалити й просигналити про небезпеку.
(112 слів) (За Д. Білоусом)
Морфологія: іменник. Орфографія
Пісня
Пісня - це голос душі народу, поетичний вияв його працелюбності й співучої вдачі, образне втілення його історії, моралі, мрій, прагнень.
Вона така ж нездоланна й безсмертна, як і той народ, що її породив.
Зароджувалася вона в праці й у забавах, у календарних обрядах та ритуальних дійствах наших предків. Була вона з козаками й у звитяжних походах, і в турецькому полоні, і на жалібних тризнах, ночувала при чумацьких вогнищах під високими зорями. Тамувала біль розлуки й заглушала брязкіт кайданів на сибірській каторзі, долинала зовом отчого дому до бідних емігрантів у заокеанській чужині.
Пісня завжди була голосом непокори, кличем до борні, світочем віри й надії.
(102 слова)(За А. Добрянським)
Покрова
Вона така ж нездоланна й безсмертна, як і той народ, що її породив.
Це свято встановлене на честь Божої Матері, яка зняла зі своєї голови білу хустку - покрову й розкинула її над людьми, що були в церкві.Особливо шанували Покрову запорізькі козаки. Вона була їхньою заступницею в далеких походах, під покровом Богоматері вони не боялися ні розбурханої морської стихії, ні злих ворожих сил.
Священною для кожного козацького лицаря на Січі була Покровська церква.
Покрова в народному календарі - помітна переломна дата, після якої холод почував себе господарем на землі. Тому до Покрови селяни намагалися утеплити хати, забити й замазати всі щілини. Звідси й вигук: «Покров, натопи хату без дров!»
Жовтень був веселим, щедрим на розваги місяцем.
(102 слова)(За В. Супруненком)
Морфологія: правопис іменників. Орфографія
Сосна
На околиці села стояла одинока сосна. Літ їй було та й літ. Товстий, у три обхвати стовбур тримав на дужому тілі велетенське розкрилля дебелих гілляк, які, здається, ніколи не замовкали у своєму улюбленому мелодійному шумовинні. У будень і свята тут завше юрбилася дітлашня. Це місце слугувало й центром вигону - з досвітка та по обіді сюди згонили в череди корів, і від того, що поважні тварини вельми любили вичухувати шиї, стовбур сосни був вшпмулений, аж виблискував на сонячному промені.
Однієї весільної неділі ми зібралися біля крижового, щоб на висохлому пагорбі згуляти в гилку. Хтось із хлопців, присівши біля сосни, раптом вигукнув: «Хлопці, йдіть-но сюди, побачите, як сосна плаче!»
(109 слів)(За В. Скуратівським)
Козацьке житло
Січ - ото в запорожців фортеця. Біля неї були окопи, вали, а в середині була дзвіниця. А жили вони скрізь по степах у землянках і куренях. Курені були великі й ставилися один біля одного.
Землянка - невелике козацьке житло. Тут обов'язково ставиться піч, щоб хліб пекти, кабиця, щоб варити страву. Кабиця - це обкладена каменем яма для вогнища. Димарів тоді не було. Узимку як розпалить козак камінь, так він аж горить - уже холодно не буде.
У землянках висіла зброя, на покуті стояли образи, під стінами - лавки, ослінчики, щоб було де сідати.
Землянок запорожці ніколи не замикали. Ніхто нічого не зачепить. Хазяїн їде куди, так ще зоставляє страву для перехожого. Хто хоч, заходь, гостям завжди раді...
(112 слів)(Народний переказ)
Морфологія: прикметник. Орфографія
Лелеки
Мабуть, кожному з вас доводилося бачити політ лелеки. На диво красивий це птах! Скільки в ньому грації, гордості, величі...
Здавна існує велика дружба між людьми й лелеками. Може, як жодний інший птах, підпускає чорнокрилий красень до себе людину, бо вірить, що не буде йому кривди. І не дарма говорять люди: у хаті, на якій поселиться лелечина пара, пануватиме добро й злагода. Споконвіку вважалося великим злочином скинути лелече гніздо або вбити птаха... Не було тому прощення.
З якою радістю зустрічаємо ми навесні лелек, що повертаються з далеких країв, і скільки смутку лягає на серце, коли восени відлітають їхні ключі до вирію.
(102 слова)(З журналу)
Ранок
Ранок народився в росах, у зелених буйнощах левад. Увесь край світився могутніми соняшниками, що розверталися своїми тугими коронами для цвіту. Картоплі по пояс. Усе буяло, все наливалося життєвою силою в цю благодатну пору раннього літа. Земля ніби прагнула виявити свою нестримну щедрість, порадувати людей усім найкращим, що тільки може їм дати. Левади вабили холодками темно-зеленими, водою ставків блищали, розкидалися шатрами верб, яворів, кущами калини. У садках біліли хати дивної краси. Що не хата - то мистецький витвір. Одна підведена яскраво-червоним, друга - темно-зеленим, та вкрита соломою, сусідня - очеретом з чепурними китичками по краях. І всі хати білі, чисті, святкові, для щасливого літа вони білились і зараз змагалися в красі.
(107 слів) (За О. Гончаром)
Морфологія: правопис прикметників. Орфографія
Квіти
Поснідали, трішки відпочили й рушили далі. Костик знову питається в дідуся, чи можна дома, у садочку, за квітами час визначати.
- Звісно, можна. Коли побачиш, що розпускаються червоні тюльпани або сині дзвоники кручених паничів, то знай: минула восьма година ранку. А от нагідки - сплюхи. Вони прокидаються аж о десятій.
- Час додому! Лілія пелюстки стуляє - п'ята година настала. А мама наказувала о шостій дома бути.
Обоє потомилися. Дідусь іде поволі, та й Костик не квапиться. Слухає дідові розповіді...
- Є в нашому садку ще одна нічна квітка - енотера. Удень вона наполовину згортає пелюстки, а розкриває їх о десятій... Ми з тобою наступного ранку в нашому садочку квітковий годинник злагодимо.
(107 слів)(За П. Утевською)
«Історія Русів»
За майже двохсотлітній період свого існування «Історія Русів» була опублікована двічі. Один раз малим тиражем російською мовою в 1846 році в Москві, удруге - 1956 року в Нью-Йорку.
Свого часу вона таємно поширювалася в списках, за неї платили великі гроші; усі, хто її прочитав, зазнав її чару. «Історією Русів» користувався Тарас Шевченко при написанні багатьох своїх історичних творів, а також Пушкін під час написання поеми «Полтава», Гоголь при роботі над «Тарасом Бульбою».
«Історія Русів» - це історично справедливий погляд на нашу історію. Рукопис цієї книги було знайдено в 1828 році. Остання дата, яка згадується у творі, - 1769 рік.
(108 слів)(За В. Шевчуком)
Морфологія: числівник. Орфографія
Сагайдачний розповідає...
- На Січі пристав я спочатку до голоти, бо не мав нічого, навіть шаблі. Зробив я собі лука та сагайдака, звідки й пішлч моє прізвище. Потрапив я в молодики до військового шевця Хоми Причепи. Він вивчив мене добре битися на шаблях і всіх низових звичаїв і вже думав засадити мене за чоботи, але тут я став дибки. Він довго гнівався на мене... Потім пішов я в походи. Щастило мені в боях. За п'ять років став я сам курінним отаманом, а потім писарем війська Запорозького... Цінували мене козаки. Та й у походах не знав я поразки. І ось вже вісім років, як я гетьманую... Але не забув я старих образ.
(110 слів)(За 3. Тулуб)
За народним календарем
У перші дні вересня подивіться на місяць. Якщо він перекинув свій серп «на спину», ріжками догори, то довго буде сонячна тепла погода.
На Івана Предтечу (11 вересня) журавлі на південь полетіли - рання зима буде. Грім у цей день - на довгу й теплу осінь.
14 вересня - Семен літо проводжає. Якщо він теплий, то й зима тепла.
До Микити (15 вересня) гуси відлітають. Високо летять - до високого весняного паводку, низько - до малої води.
21 вересня - друга Пречиста. Якщо між першою (28 серпня) і другою Пречистою випаде сніг, то осінь буде довга.
25 вересня - день осіннього рівнодення, Сергія. На Сергія рубають капусту.
Воздвиження (27 вересня) жупан з плечей зсуває, а кожух надіває.
(114 слів)(З народного календаря)
Морфологія: займенник. Орфографія
Веселка
Веселка - це зігнута труба, яка своїми кінцями усмоктує воду з морів, рік, озер і виливає у хмари. Вона всмоктує з водою все, що потрапляє: каміння, жаб, а тому часто із хмар падає або каміння, або жаби, або щось інше. Колір веселки буває синювато-червоний або яскраво-червоний. Перший буває тоді, коли веселка бере воду, а другий - коли вона стоїть без діла. Повір'я про набирання води до того загальне, що навіть хлопчаки скажуть, побачивши веселку: «Утікайте, а то втягне вас дуга».Назва «веселка» від того, що під час її появи від сонячних променів прояснюється (робиться веселим) крайнебо, закрите перед тим хмарами.
(101 слово)(За М. Дмитренком)
Дідух
Традиційною українською символікою на Новий рік був дідух. Виготовляли його з куля або ж першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками, ув'язували в пишний вінок. Зразу робили триральчате розгалуження для того, щоб дідух міг рівно стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з безліччю колосся. За гілки ж дідуха правили зібрані докупи пучки. Це справді був високомистецький витвір, що аж ніяк не поступався сучасним нашим ялинкам.
У світлицях дідуха ставили напередодні багатої куті. Свою обрядову функцію він виконував протягом усіх різдвяних свят. Постійним його місцем були покуть, стіл. Будь-які ритуальні дійства неодмінно поєднувалися з обрядовим вінцем. Дідухом користувалися практично на всій території України.
(107 слів)(За В. Скуратівським)
Повторення в кінці року
Піч і жорна
Через століття пройшла ця дивна, як і сама історія, оповідка: домашнє осідло тримається на двох хатніх кутах: печі й жорнах. Адже піч і жорна не тільки годували, обігрівали. Вони й гуртували людей у родинну спілку. З появою землеробства наш далекий предок утрадиційнив найпростіші знаряддя обробки зерна. Такою первинною формою були жорна. Потім з'явилися млини, а згодом і вітряки.
Жорна — це ручний млин, пристрій, яким у домашніх умовах розмелюють зерно. Млин — це споруда, обладнана спеціальними машинами для розмелювання зерна чи крупи. Вітряк - вітряний млин. Млинарство в Україні відоме з давніх-давен. Про нього згадує перший звід законів - «Руська правда». Млини будувалися і водяні, і вітряні.
(105 слів)(В. Крамар)
Великий Луг
Луг та ще й Великий. «Що за дивовижа?» - може запитати сучасний молодий читач. Невже йдеться про шматок правого берега Дніпра, густо нашпигованого грядками цибулі та полуниці й захаращений такими-сякими спорудами, що гордо йменуються «дачами»? Ні, звичайно. Йдеться про знамениті дніпровські плавні, які були відомі стародавнім грекам. Останні достоту обожнювали цей чарівний куточок землі. У їхньому уявленні Великий Луг був пристанищем німф і муз, тобто - своєрідним Парнасом. Десь півтисячоліття тому Великий Луг облюбували запорозькі козаки. Можна сказати, що саме тут виколисувалася нетлінна слава наших героїчних предків. Не випадково Тарас Шевченко називав Великий Луг «славним батьком Запорозьким».
І ось Великого Лугу не стало: його знищила «цивілізація». Точніше - він став однією з численних жертв «геніального» сталінського плану «перетворення природи».
(115 слів)(За П. Ребром)