Урок №70
ТЕМАТИЧНА КОНТРОЛЬНА РОБОТА № 6
З РОЗДІЛУ «ПРИКМЕТНИК ЯК ЧАСТИНА МОВИ» (ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ).
КОНТРОЛЬНЕ АУДІЮВАННЯ
ТЕКСТУ-РОЗПОВІДІ НАУКОВОГО СТИЛЮ

Мета:  оцінити рівень навчальних досягнень з розділу «Прикметник як частина мови»;
з’ясувати можливі недоліки в ході опанування мовної теорії;
здійснити перевірку здатності учнів сприймати незнайомий текст наукового стилю, розуміти його, запам’ятовувати фактичний зміст, тему й основну думку тощо.
Форма проведення тематичного оцінювання: виконання завдань тестового характеру.
Тип уроку:  урок оцінювання навчальних досягнень учнів.

Х ІД УРОКУ

І. Організаційний момент
ІІ. Ознайомлення учнів з темою, метою і завданнями уроку
ІІІ. Підготовча робота

Мотивація навчальної діяльності учнів.
Ознайомлення й критеріями оцінювання тестових завдань.
Проведення інструктажу щодо виконання завдань тестового характеру.

IV. Виконання завдань тестового характеру

V. Проведення контрольного аудіювання тексту-розповіді наукового стилю

Сприймання на слух учнями незнайомого тексту від початку до кінця

ТРАДИЦІЙНИЙ ОДЯГ

   Формування українського народного одягу — цього яскравого й самобутнього культурного явища — відбувалося протягом багатьох століть. Ще за часів Київської Русі значного розвитку набули ткацтво та різноманітні ремесла, які мають безпосереднє відношення до створення одягу. Відтоді кожна епоха накладала відбиток на традиційне вбрання, і можна з упевненістю твердити, що особливості костюма являють собою одне з важливих джерел вивчення етнічної історії населення України, його соціальної структури, естетичних поглядів та уявлень тощо.
    Загальнохарактерною рисою традиційного українського одягу та численних доповнень до нього є декоративна мальовничість, яка відбиває високий рівень культури виробництва матеріалів для одягу, створення його різноманітних форм, володіння багатьма видами й техніками опорядження та оздоблення. Водночас народному одягу притаманна значна варіативність. Найбільш помітними були відмінності у костюмі, що побутував на Лівобережжі та Правобережжі, Слобожанщині та Поділлі. Це ж стосується й традиційного одягу населення Подністров’я, Карпат, Полісся та Півдня України. Регіональною специфікою були позначені передусім матеріали для одягу; конструктивні, технологічні та декоративні прийоми його створення; способи виробництва окремих деталей: головних уборів, взуття, прикрас; колорит, техніка та мотиви орнаментики — особливо сорочок і поясного одягу, які майже до кінця ХІХ ст. зберігали давні локальні особливості, а також способи носіння й об’єднання всіх елементів одягу в повний, завершений комплекс убрання.
   Основні елементи українського народного одягу мають давньо-слов’янське походження і беруть свої витоки з культури Київської Русі. Це домоткані тунікоподібні сорочки, поясний одяг у вигляді прямокутної орнаментованої смуги тканини, вузькі полотняні чоловічі порти, рушникоподібне жіноче головне вбрання, плетені й ткані пояси та ін.
  В українському традиційному вбранні кінця ХІХ — початку ХХ ст. поряд із збереженням давніх місцевих ознак простежуються й пізніші нашарування, пов’язані насамперед з історичною долею різних земель України. Так, одяг населення Правобережжя зазнав помітного впливу польсько-литовської, Лівобережжя — російської культури. Велике значення мало й те, що через Україну йшло інтенсивне та постійне торговельне й культурне спілкування країн Сходу та Заходу. Виникнення Запорозької Січі, специфічні політичні умови, в яких опинилася Україна в XVI–XVIII ст., взаємні контакти з сусідніми народами — усе це зумовило своєрідність формування української національної культури, і зокрема культури вбрання. Стильові особливості західноєвропейського ренесансу та з часом бароко проникають у художній світ України, отримуючи місцеву інтерпретацію в одязі. Завдяки своїм самобутнім рисам традиційний костюм українців був певною позначкою належності людини до тієї чи іншої верстви суспільства, мав досить широку й складну семантику, символізуючи, крім етнічних, регіональних чи соціальних ознак, вік і стать людини, її сімейний стан тощо.
   Найстійкішим щодо збереження традицій був одяг сільського населення. Багато його різновидів широко побутували до початку ХХ ст.
   За способом виготовлення одяг українців, як і інших народів, розподіляється на шитий і нешитий. Останній, давніший, виготовляється з одного або декількох шматків матеріалу, огортає стан. Драпірується в різні способи, утримується на тілі за допомогою зав’язок, булавок, поясів. Деталі шитого одягу скріплюються швами. Він може бути глухий або розпашний, різний за кроєм. За розташуванням на стані людини одяг в основному розподіляється на натільний, нагрудний та стегновий (поясний). Одяг також буває верхній та нижній. Останній розподіл залежить від кліматичних та сезонних особливостей, а також від традицій носити певний набір одягу в хаті чи на вулиці, у будень чи на свята тощо (З ілюстративного етнографічного довідника, 497 сл.).

Виконання завдань тестового характеру за змістом тексту

VI. Відповіді на запитання, що виникли під час виконання тестових завдань
VIІ. Домашнє завдання

Виписати з твору художньої літератури опис природи. Розібрати три прикметники як частину мови.