8 клас

Урок № 66

КОНТРОЛЬНА РОБОТА (ДИКТАНТ).

КОНТРОЛЬНЕ ЧИТАННЯ МОВЧКИ

ТЕКСТУ НАУКОВОГО СТИЛЮ

Мета:  оцінити рівень орфографічної та пунктуаційної гра­мотності: правильно писати слова на вивчені орфографічні правила та слова, визначені для запам'ятовування; ставити розділові знаки відповідно до опрацьованих правил пунктуації; перевірити якість оформлення роботи (охайність, акуратність, калігра­фія, дотримання червоного рядка, відсутність виправ­лень); здійснити перевірку здатності учнів мовчки читати незнайомий текст наукового стилю з належною швид­кістю, розуміти його, запам'ятовувати фактичний зміст, тему й основну думку тощо.

Тип уроку: урок оцінювання навчальних досягнень учнів.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Ознайомлення з темою, метою і завданнями уроку

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів

- Ознайомлення з критеріями оцінювання контрольного диктанту й контрольного читання мовчки. Проведення інструктажу щодо на­писання диктанту й перевірки рівня розуміння прочитаного тексту наукового стилю.

ІV. Написання контрольного диктанту

Перше читання тексту контрольного диктанту

   Під час першого прослуховування тексту дик­танту сприймають його зміст, звертають увагу на наявність вивчених пунктограм, визначають слова, значення яких не зрозуміли у проце­сі сприймання.

Повторне читання тексту диктанту вчителем окремими частинами і його написання учнями

ЮНІСТЬ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

      Недалеко від міста Чигирина, над річкою Тясмином, під великим лісом притулився хутір Хмельницьких на ймення Суботів. Заснував його Богданів батько, Михайло. Ходили там табуни диких коней, сай­гаків, турів. Далі, ближче до моря, випасали свої отари овець і табуни коней волохи, турки, татари.

     Гарно було тут господарювати, але небезпечно. Михайло Хмельниченко поставив двір міцний, завів господарство, жив заможно, у достатках. З дітей один тільки син Богдан Зиновій виріс. Меткий хлопець удався, сильний, як вогонь, скорий, розумний і дотепний, сміливий і завзятий.

     Підучивши вдома, батько послав Богданка в Галичину, в колегію. Там учив він, окрім різних предметів, найбільше латинської мови, бо нею тоді всяке діловодство велося по судах, по урядах.

     Тягло його на Дніпро, у безкраї, сповнені свободою степи. Пішов на Запорожжя, на Січ, бо там найліпше можна було навчитися воєн­ного ремесла, стати досвідченим вояком, нещадним до своїх ворогів (За М. Грушевським, 137 сл.).

Заключне читання тексту диктанту вчителем і самоперевірка учнями написаного

V. Проведення читання мовчки тексту наукового стилю

Читання мовчки учнями незнайомого тексту від початку до кінця

ЖІНКА В ПРАВОВІЙ КУЛЬТУРІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

       Свобода і честь за часів Київської Русі вважалися незаперечни­ми та непорушними цінностями кожної вільної людини і належали до великої хартії свободи раннього українського середньовіччя. Окремі постанови тодішнього карного права охороняли життя жінки й навіть її честь. Так, у договорі русинів з німцями 1195 р. сказано, що образа жіночої честі карається вирою, а це було рівнозначним покаранню за вбивство вільної людини.

     «Руська Правда» захищає майнові права і гідність незаміжньої жінки. Визначає за нею право на успадкування землі.

Давньоруське право зрівняло жінку у правах з чоловіком. Неза­перечним є той факт, що й родинне право в епоху Давньої Русі бу­ло досить добре розвиненим. Уже «Устав Володимира» кваліфікує як злочин викрадення нареченої, колотнечу між чоловіком і жінкою за маєток і таке інше.

    Церква закріплювала за собою насамперед право на ухвалення шлюбу. Багато уваги присвячує родинним справам і ролі в них жін­ки «Устав Ярослава».

     В XI — XIII століттях заміжня жінка, яка належала до вищих су­спільних станів, могла мати власне «жіноче» майно і розпоряджатися ним на свій розсуд до кінця свого життя.

    Перша згадка про повноваження жінок на володіння певним май­ном міститься в одній із найраніших юридичних пам'яток Давньої Русі — Договорі 911р. Олега з Візантією, що утвердив право жінки зберегти за собою частину спільного з чоловіком майна.

    Українські жінки вищих суспільних станів за часів Великого кня­зівства Литовського мали широку свободу і правову незалежність, майже не поступаючись у повноті своїх громадських прав чоловікам. Майнова незалежність жінок вищих суспільних станів давала їм пра­во голосу і в органах місцевого самоврядування, бо лише володіння осідлістю було тоді підставою для участі в місцевих сеймиках.

    Суспільне становище української жінки-шляхтянки відрізнялося від становища чоловіка хіба тим, що жінки при живих братах наслідували тільки четверту частину батьківщини, материзну ж відбирали всю.

    Особливістю українського звичаєвого права була материзна. Так звалася нерухомість (частіше — наділ землі), що входила до посагу. Материзна не належала до загальносімейного майна, не ділилася між окремими членами сім'ї, а передавалася по жіночій лінії.

      За часів запорізького козацтва стає помітною тенденція до ідеа­лізації образу жінки й особливо жінки-матері. Козацька звичаєвість хоч і пропагувала серед січовиків безшлюбність, однак виховувала, особливо у парубків, шанобливе ставлення до жінки-матері, сестри, дружини чи коханої дівчини, що відбилося в козацьких піснях.

     Приклади шанобливого й рівноправного ставлення до жінки по­дибуємо й у легендах та переказах про козацькі часи. У переказі «Як дівка Христя була кошовим» йдеться про жінку — козацького ватаж­ка. А переказ «Настина Могила» розповідає про долю жінки-воїна, яка носила шаровари, козацьку шапку і воювала не гірше за чоловіка-козака. За переказом, записаним краєзнавцем А. Ковальовим, у по­встанні під проводом Якова Острянина (1638 р.) активну участь брала дружина козацького сотника Семена Мотори — Варвара.

      Картина правового становища жінки на українських землях у дру­гій половині XVI — першій половині XVII ст. була б неповною без аналізу ставлення до жінки громадського («копного») суду селян і міщан. Ці суди були найстаршими на українських землях судами. Жінка — міщанка, і навіть селянка — була повноправною учасни­цею громадського суду.

     У XVI — середині XVII ст. свідчення чоловіків і жінок уважалися на українських землях рівноцінними. Однак уже від середини XVII ст. в українську судову практику проникає зверхність чоловічо­го свідчення над жіночим. У збірниках українського права XVIII ст. перевага чоловічого свідчення над жіночим була остаточно закріплена. Проте непригніченість української жінки в сім'ї, її рівноправність із чоловіком у вихованні дітей і веденні домашнього господарства, освіченість іще довго були основними чинниками ставлення до неї (О. Кривоший, 539 сл.).

Виконання завдань тестового характеру

VІ. Підсумок уроку

VІІ. Домашнє завдання

1. Скласти 5—6 тестових завдань з теми «Відокремлені члени речен­ня» на знаходження «зайвого» компонента, вибір правильної від­повіді, установлення відповідності тощо.
2. Скласти узагальнювальну таблицю (схему) на тему «Відокремлені члени речення», на основі якої підготувати усне повідомлення в на­уковому стилі, ілюструючи його власно дібраними прикладами.