9 клас

Урок №1

Тема. Розвиток української мови

Мета:  розширити відомості дев’ятикласників про процес і результат  розвитку  української мови  в  ході  історичного становлення українського суспільства та його культури; сформувати вміння визначати основні періоди розвитку мови,  характеризувати  особливості  їх;  за  допомогою мовленнєво-комунікативного  дидактичного  матеріалу сприяти  осмисленню  ролі  мови  як  найважливішого, найбагатшого  і найміцнішого зв’язку поколінь.
Тип уроку:  урок засвоєння нових знань (формування мовної компетенції).

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент.

ІІ. Ознайомлення з темою, метою і завданнями уроку.

ІІІ. Розвиток пізнавальної активності

Навчальне аудіювання
- Уважно прослухати висловлювання. У якому стилі воно оформлено? Довести це. Визначити тему й основну думку почутого.
   Український народ спершу обслуговувала спільнослов’янська мова — старослов’янська, або церковнослов’янська (назва виникла у зв’язку з переважно виконуваними цією мовою функціями). Оригінальні  твори,  написані  цією  мовою,  поділяли  на  три  стилі: високий,  середній  і «низький». Високий був класичним церковнослов’янським,  середній — церковнослов’янським  з багатьма місцевими  вкрапленнями,  «низький» —  русько-українським з церковнослов’янськими вкрапленнями. Проте непрохідної межі між  цими  стилями  не  було:  так,  окремі  уривки  з  агіографічної літератури  (високий  стиль)  майже  повністю  збігаються  з  відповідними уривками  з  Іпатіївського літопису  (середній  стиль). 

    Староукраїнська  літературна  мова  розвивалася  на  основі «низького»  стилю —  юридично-ділових  документів.  Церковнослов’янізми поступово  замінювалися руськими  словами,  але  активно запозичувалася й  іншослов’янська лексика, зокрема чеська  й  польська. Через  польську мову  входили  в  староукраїнську й слова з  інших мов, зокрема з німецької. Староукраїнська літературна мова досягає розквіту  в XVII ст.— на початку XVIII ст., але  згодом  поступово  замінюється  слов’яноруською,  у  якій  переважали  церковнослов’янські  елементи,  і  зрештою  занепадає, здаючи  свої позиції російській мові.
    З  кінця XVIII ст.  зароджується  нова  українська  літературна мова  на  народній  основі  з  окремими  елементами  давньої.  Але її  функціональні  можливості  були  обмежені —  вона  вживалася тільки в  белетристиці й частково в листуванні. Тарас Шевченко довів  цю  мову  до  блиску, що  послужило  поштовхом  до  її  дальшого  розвитку  у  творах  його  послідовників —  Марка  Вовчка, Л. Глібова,  І. Нечуя-Левицького, А.  Свидницького, Ю. Федьковича, Панаса Мирного  та  ін.
    Кінець XIX — початок XX ст. позначені намаганням виробити українську публіцистичну й наукову мову з власною термінологією. У 20-ті роки XX ст. багато було зроблено і для утвердження української  термінології,  і для  освіти українською мовою,  і для розвитку книговидання.
Тепер наша мова могла б про себе сказати словами П. Тичини:

Щоб жить — ні в кого права не питаюсь,
Щоб жить — я всі кайдани розірву,
Я  стверджуюсь, я утверждаюсь,
Бо я живу.

В. Русанівський

- Стисло переказати прослуханий  текст.

Формування термінологічного апарату (робота з довідковою літературою)
- Як  ви розумієте поняття походження мови й  еволюція мови?
- Чи  тотожні  ці  сполучення  слів? 

Свої  міркування  зіставити з матеріалом довідників чи  енциклопедичних  словників.
Еволюція — процес  зміни, розвитку кого-, чого-небудь.
Походження —  виникнення,  утворення,  поява  чого-небудь як наслідок якихось подій, процесів, явищ  (Великий тлумачний словник  сучасної української мови.— К: Перун, 2002).
    Походження мови —  передумови  і  початки  розвитку  мовної діяльності  суспільства.  Як  одна  з  основних  ознак  суспільства мова  почала  формуватися  на  етапі  появи  первісної  людини. Це було  тривале поступове перетворення  біологічно  зумовлених неусвідомлюваних інстинктивних вигуків в осмислені звукові засоби комунікації давніх людей. Припадало воно в основному на другу половину неандертальської фази  розвитку  людини  (мустьєрська епоха в кінці раннього палеоліту). Вирішальною  соціальною передумовою  був  поступовий  перехід  до  справжньої  трудової  діяльності, пов’язаної з виготовленням знарядь праці. Суспільний характер праці, необхідність координації дій учасників трудового  процесу  викликали  потребу  у  свідомому  застосуванні  певних звукових сигналів. Іншою об’єктивною передумовою формування мови була здатність предка людини відтворювати низку спадково закріплених вигуків, які  інстинктивно пов’язувалися з певними типовими  для  стада  істотними життєвими  ситуаціями —  небезпекою,  появою  здобичі,  зміною  напряму  руху  тощо.  Поступово такі вигуки почали свідомо застосовуватися первісними людьми у  зв’язку  з  відповідними  діями,  спочатку  в  самій  трудовій  ситуації,  а  згодом  і  поза  нею  як  її  позначення. Припускають, що до початку розвитку  звукової мови на  основі  інстинктивних  вигуків,  а  частково  й  пізніше,  предки  первісних  людей  протягом тривалого  часу  (можливо  2–3  млн  років)  спілкувалися  за  допомогою жестів  (З  енциклопедії «Українська мова»).

ІV. Виконання системи завдань творчого характеру

Дослідження-відновлення на основі тексту
- Виразно  прочитати  текст.  Дібрати  заголовок.  Визначити  речення, у якому розкривається основна думка висловлювання.
    Свою історію має й українська графіка (як і білоруська, болгарська, македонська, російська, сербська). Вона бере свій початок від старослов’янського письма. У нинішньому українському алфавіті є тільки дві літери, що їх не було в кирило-мефодіївській абетці — це ґ, яка відома з кінця XVI ст.  і набула поширення в XVII ст., та ї, що перебрала на себе функції позначення сполучення й+і. Слід ще згадати про специфікацію в українському правописі літер е, є, відсутню  в  інших кириличних правописах. Решта  літер — це  ті, що їх, на думку Івана Огієнка, знали вже в давньокиївський період, принаймні з VII ст. н. е. Правда, у старослов’янському алфавіті були й такі літери, які не відповідали жодним українським звукам, а тому вживалися непослідовно, а потім  і зовсім зникли.
    Отже,  якщо  брати  до  уваги  графіку,  то  український  правопис  бере  свій початок від кінця минулого  тисячоліття. Щоправда,  остаточне  його  становлення  припадає  аж  на  початок  XX ст. Треба згадати й про те, що від 1708 року змінилося накреслення  літер:  традиційну  кирилицю  замінено  так  званою  «гражданкою» —  спрощеним кириличним письмом.
    З  розвитком  нової  української  літературної мови —  від  часу видання «Енеїди»  І. Котляревського —  виникла потреба  в  зміні традиційного  письма. Письменники,  які  писали живою  українською мовою, мусили шукати  засобів  передавати  справжнє  звучання слів, а не йти за їх давнім традиційним написанням. Пошук цей був великою мірою стихійним, а тому від 1798 до 1905 року нараховується близько 50 різних правописних систем  (З Українського правопису).
- На основі опрацьованого  тексту відновити  твердження.
1. Український правопис бере  свій початок  ...
2. Остаточне  становлення українського правопису припадає  ...
3. У нинішньому українському алфавіті є тільки дві літери, що їх не було в кирило-мефодіївській абетці,  ...
4. В  інших  кириличних  правописах  відсутня  характерна  українському правопису літера  ...
5. Від 1798  до 1905 року нараховується  ... різних правописних систем.
- Назвати,  з  яких  підсистем,  окрім  графіки,  складається  правопис кожної мови.

Методичний коментар. Правопис кожної мови складається з трьох підсистем: графіки  (літер, якими позначають найтиповіші  звуки  та  звукосполучення),  орфографії  (способів  поєднання звуків  і  звукосполучень, що  забезпечує  однотипність написання слів)  і пунктуації  (розділових  знаків,  за  допомогою  яких позначають  інтонаційне членування  тексту).

Робота в міні-групах (розкриття суті різних гіпотез про походження й розвиток української мови)

- Уважно  опрацювати  теоретичний  матеріал  (див.  додаток  до уроку).  Схарактеризувати  основні  періоди  розвитку  української мови. Які назви використовували для позначення української мови на різних  етапах  становлення  її?
    Слов’янські  мови  походять  з  одного  джерела —  праслов’янської (спільнослов’янської) мови, від якої й успадкували спільні або подібні  тенденції розвитку.
- Дати  визначення  поняттям  літературна  мова,  національна
мова, рідна мова, державна мова.

V. Підсумок уроку.

- Як ви розумієте вислів: "Мова повинна не роз’єднувати людей, а навпаки,  об’єднувати"?

VІ. Домашнє завдання

- Назвати відомих вам вітчизняних мовознавців. Скориставшись довідковою  літературою,  дослідити,  які  з них  займалися  вивченням  історії української мови. Підготувати повідомлення про  одного  з  українських  лінгвістів  та  його  теорію щодо  походження й розвитку мови.

Додаток: "Походження мови"