9 клас

1. Ті, хто пливтимуть за мною, будуть чути: над нами з радості ангели схлипнуть (В. Китайгородська).
2. Щоб ти, ясеню, став ще вищий, а ти, ружо, красніша, а ти, парубче, сміливіш, а ти, дівко, миліша (В. Китайгородська).
3. Ходить вересень в селі, а літо осені питає, де поділись журавлі (В.Китайгородська).
4. Пливе над світом осінь, як медуза, і мокре листя падає на брук (Л. Костенко).
5. Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни. Лиш не зроби слухняною рабою, не ошукай і крил не обітни (Л. Костенко).

1. Легка, біла, прозора постать, що з обличчя нагадує Мавку, з'являється з-за берези і схиляється над Лукашем (Леся Українка).
2. Лукашева хата починає біліти стінами; при одній стіні чорніє якась постать, що знеможено прихилилась до одвірка, в ній ледве можна впізнати Мавку (Леся Українка).
3. Коли розвидняється, на галяві стає видно великий пеньок, там, де стояв колись столітній дуб, а недалечко від нього недавно насипану, ще не порослу моріжком могилу (Леся Українка).
4. Ти не сумуй — ще зелені сповна, ще розлилися так шовково трави, ще лісовик зелену службу править і літо в ряст заплутало човна (В. Китайгородська).
5. Вогонь у печі палає і гугонить, а Маланка заплющує очі, і їй здається, що то шумить колосом нива і серп черкає по стеблу (М. Коцюбинський).

1. Пройшла гроза — і знову літня проза: парує степ, і оживає ліс (В. Симоненко).
2. Де-не-де жовтіє деревій, пахнуть, сохнучи на сонці, волошки, пахне ще не скошеною травою (О. Гончар).
3. Сонця ще нема; воно десь там за вигином планети, а ці хлопці й дівчата вже передчувають його, вже бачать його вгорі у вранішнім першім промінні, там де міниться барвами білий летючий метал (О. Гончар).
4. Бажав би я єдиного в житті: на гонах цих упасти у труді і знов піднятись — колосом на ниві (В. Колодій).
5. Нашої заслуги в тім не бачу, нашої не знаю в тім вини, що козацьку бунтівливу вдачу нам лишили предки з давнини (В.Симоненко).

1. Ранні гречки біліють, клаптики снігу, пізні тільки вилазять, і на листочках в них мокра земля, яку вони ледве пробили (М. Коцюбинський).
2. Ще ранок диха прохолодою, від сну підводиться трава, та вже за першою підводою шляхом куриться курява (А. Малишко).
3. Якби не мамина пісня, сказав якось один древній історик, яким убогим було б наше життя (В. Скуратівський).
4. Вслухаюся в поетичні образи колискових пісень і уявляю немовлятко, котре покліпує віями, —дрімота-сон ходить біля вікон, заглядає ув шиби... (В. Скуратівський)
5. Доля переслідувала його [Шевченка] в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду, а віри в Бога у зневіру і песимізм (І. Франко).

1. На болоті спала зграя лебедина, вічна ніч чорніла, і стояв туман... (О. Олесь)
2. Степан стояв коло поруччя на палубі, мимоволі пірнаючи очима в ту далечінь, і мірні удари лопастей пароплавного колеса, глухі капітанові слова коло рупора відбивали снагу його думок (В. Підмогильний).
3. О мово вкраїнська! Ти — вода з кринички, над якою гнуться верби (Ю. Бедзик).
4. Іди, іди, дощику, упади, щоб плодами наливалися сади, щоб родило і у полі, і в дворі, щоб співалось од зорі і до зорі (І. Нехода).
5. Не так думав Петро: він зараз здогадавсь, що Череваниха б'є на якогось іншого зятя, да й сама Леся їм гордує (П. Куліш).

1. Коли він торкався смичком до струни скрипки, все на світі зникало і залишалася тільки музика (В. Собко).
2. Здивування в дитини виникає тоді, коли вона бачить, як з невідомого, з численних залежностей між речами й явищами відкривається щось нове (В. Сухомлинський).
3. Тут земля мене поїла соком, тут — здоров'я й сили набиравсь я, щоб прожив у битвах, а не збоку, щоб радів, і плакав, і сміявся (О. Підсуха).
4. Довго слухав того вечора Іалерій Іванович сповідь архітектора, і боляче було чути, як раз у раз зривається в стражданні голос цієї мужньої людини (О. Гончар).
5. Глибока вразливість дозволяє художникові слова бути чутливим до душевного світу інших, розуміти чужі бажання, що й робить його виразником заповітних дум своєї долі C часопису).

1. Хату можна побудувати нову. Кращу тої, що на Згариці... Та ні! Кращої мені не треба... Бо нема тих палат, на які я поміняв би рідну хату... Моя хата в мені від першого подиху і першого кроку на землі... від першого слова і першої співанки... (І. Чендей)
2. Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика і великі розумні сірі очі... Весь у полоні у сумного і весь в той же час з якоюсь внутрішньою високою культурою думок і почуттів. Скільки він виорав землі, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий... (О. Довженко)
3. Коли в грудях моїх тривога то затухає, то горить; коли загублена дорога, а на устах любов тремтить; коли уся душа тріпоче, як білий парус на човні, — тоді рука моя не хоче пером виводити пісні (М. Рильський).
4. Потім вона відлетіла, моя поранкова душа, відлетіла, як день перед ніччю. І лишила жебрака (О. Кобилянська).
5. Ні, не змарнів наш рід! Не перевелися й лицарі на нашій землі! Жива душа народна (О. Довженко).

1. Коли ти гладиш мене по голові, мов маленьку, коли я по голівці гладжу маленьку донечку нашу, коли дитя наше гладить кучері ляльки своєї, згадую мамину руку на своїм чолі, мов прохолодний листок подорожника на рані (Л. Скирда).
2. Там, де в боях лилась багряна наша кров, де, вітер сіючи, стрів бурю лютий ворог, — о, скільки зведено прекрасних там будов, які сади цвітуть у далях неозорих! (М. Рильський)
3. Ганьба і смерть тому, хто напада, і вічна слава тим, хто не здається! (О. Підсуха)
4. Одні залюблені в старі листи. Ті — в музику. А ті — в руді томища. Таке життя... А він любив мости. О, не любив — кохав. А може, й вище! (Б. Олійник)
5. Сумно й смутно людині, коли висихає й сліпне уява, коли, обертаючись до найдорожчих джерел дитинства й отроцтва, нічого не бачить вона дорогого, небуденного, ніщо не гріє її, не будить радості ані людяного ставлення (О. Довженко).

1. Неописанно чудова літня ніч в степах України. Широкі простори, видимість велика, величава. Небо в мільйонах зірок (О. Довженко).
2. Чи тільки терни на шляху знайду, чи до мети я повної дійду, чи без пори скінчу той шлях тернистий, — бажаю так скінчити я свій шлях, як починала: з співом на устах (Леся Українка).
3. Ну що ж, все підлягає законам людської мудрості. І серце відступає, бо воно завжди чесне. Щире. Непідкупне людське серце. Тільки якщо воно — людське (Р. Іванченко).
4. А діти? У них попереду довге життя. І вони мусять прожити його чесно і чисто. Але це залежить від того, чи мають вони у серці своєму любов до людини. Чи розуміють людське горе і людську радість. Чи вміють творити добро... (Р. Іванченко)
5. Сніги випали негадано рано. Глибокі, чисті, пахучі. І несподівано, як і щороку, як і справіку, оновили світ. Щось з'являється в ньому в таку пору світле й дитинно-ніжне (Р. Іванченко).

1. Речення з сурядним, підрядним і безсполучниковим зв'язком.
2. Надфразна єдність.
3. Період.
4. Складне речення з сурядністю і підрядністю.
5. Складнопідрядне речення з послідовною підрядністю.

1. Надфразна єдність.
2. Ускладнене складнопідрядне речення.
3. Складна синтаксична конструкція з сурядним, підрядним і безсполучниковим зв'язком.
4. Складне ускладнене безсполучникове речення.
5. Період.

1. В цьому саду я виросла, і він мене впізнав, хоч довго придивлявся (Л. Костенко).
2. За подихом полів стоїть осіннє диво, рихтоване в блакить і повне через край, з білявих снів і дим, що сходять неквапливо із протиріч буття і журавлиних зграй (А. Малишко).
3. Ні, зерна із садка душі твоєї ти пронеси крізь бурю і вогонь у тихому теплі твоїх долонь, щоб знов колись хтось викохав лілеї (Ю. Клен).
4. Одного разу в Бомбеї, де пізньої ночі приземлився наш літак і довелося в аеропорту перебути кілька годин, чекаючи подальшого рейсу, вийшли ми з товаришем глянути на незнайоме місто (О. Гончар).
5. Коли за лісом зав'яне молодик, там десь, на степах, над озиминою, цвіт стелеться, а він зав'яне — в оселях сутеніє, розливаються цебри темряви — тихої, блідої, і вмирають каганці (М. Хвильовий).